Page 88 - Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії

88
біля ВП, часто спостерігали стрічки довгих неметалевих включень,

відшарованих від матриці (рис. 3.13б, г). Вони були зорієнтовані вздовж фронту

поширення руйнування і тому його просування загальмовувалося за перетину з

ними. Адже такі розшарування, які подекуди могли (хоч і з розривами між ними)

поширюватися навіть на всю товщину зразка, розгалужували вершину тріщини

практично вздовж всього її фронту і тим самим знижували напружено-

деформований стан в її вершині. Як наслідок, подальше поширення руйнування

потребувало додаткових енерговитрат і цим можна пояснити вище значення

KCU сталі, вирізаної біля ВП труби порівняно з вирізаною біля її ЗП. Подібний

позитивний ефект розгалуження тріщини на в’язкість руйнування спостерігали

також на тривало експлуатованих сталях магістральних газогонів [146–147].

Водночас на зламі зразка з околу ЗП труби таким чином орієнтованих

вздовж фронту поширення руйнування стрічок з неметалевих включень

практично не спостерігали. Проте у цьому випадку виявили іншу особливість

високотемпературної деградації сталі. А саме – навіть за середніх збільшень на

дні в’язких за виглядом ямок вже можна було візуалізувати розсипи дрібних

часточок, а за високих – вони ставали ще очевиднішими (рис. 3.13в). Подібну
особливість спостерігали також на зламі сталі з цієї ділянки труби за

випробувань на розтяг. Ці розсипи з дрібних часточок віднесли до ознак, що
свідчили про часткове збереження когезії між феритною матрицею та великими

карбідами, що сформувались на межах зерен під час тривалої експлуатації сталі
РЗ гину на головному парогоні ТЕС. Адже завдяки повзучості під час

високотемпературної експлуатації сталі неметалеві включення і карбіди

поступово втрачали когезію з навколишньою матрицею. Це однозначно

підтверджено оцінюванням когезії часточок карбідів та матриці на зламі зразка з

металу шва зварного з’єднання, тривало експлуатованого на парогоні ТЕС [139].

Карбідів, які чітко ідентифікували на шліфах з цієї ділянки труби гину і

розміри яких згідно металографічних оцінок могли досягати 2–3 мкм, на зламі

зразка на удар практично не виявили. Вважали, що через ослаблення їх зв'язку з

матрицею, який після експлуатації зберігався лише на локальних ділянках